- Популярні
- Коментарі
- Тегі
Ракун звичайний, або єнот-полоскун
- Деталі
- Батьківська категорія: Статті
- Категорія: Хижі ссавці
- Створено: Понеділок, 28 листопада 2022, 11:38
- Опубліковано: Понеділок, 28 листопада 2022, 11:38
- Перегляди: 9282
Ракун звичайний, або єнот-полоскун, північний єнот (Procyon lotor)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ракунові (Procyonidae)
Відмінні ознаки:
Статура щільна, кремезна; лапи короткі, з сильно розвиненою дрібною моторикою пальців. Сліди нагадують відбиток людської долоні. Голова широка з короткою загостреною мордою та округлими вухами. На мордочці контрастна чорно-біла «гангстерська» маска. Довжина тіла - 45-60 см, хвоста - 20-25 см. Вага - 5-9 кг.
Розповсюдження та місця проживання:
Зустрічається в Північній Америці від Панамського перешийка (включаючи острови) до південних провінцій Канади. Акліматизація проводилася в Німеччині, на півдні Білорусії та в Азербайджані; з пунктів випуску єнот перебрався до Франції та інших європейських країн. Для єнота-полоскуна найбільш придатними є змішані ліси зі старими дуплистими деревами та наявністю водойм або боліт.
Харчування:
Хижак,але практично всеїдний.
Спосіб життя:
Веде сутінково-нічний спосіб життя; денні години проводить у лігві. Тварини живуть поодинці, рідше невеликими сімейними групами (самиці з дитинчатами).
Особливості розвитку:
Самиці досягають статевої зрілості в однорічному віці. Самці – в 12-15 місяців. Вагітність триває близько 63 днів. Зазвичай народжується від 3 до 8 дитинчат. Очі відкривають на 18-20 день. У серпні-вересні, у віці 4-5 місяців, молоді єноти стають самостійними, але іноді виводок залишається при матері до самої зими. Тривалість життя - не більше ніж 20 років.
Природоохоронний статус та стан природної популяції:
Всі острівні підвиди єнота-полоскуна: гваделупський єнот (Procyon lotor minor), багамський єнот (Procyon lotor maynardi), трес-массіасальський єнот (Procyon lotor incautus) вкрай нечисленні і потребують охорони. При цьому в Європі єнот внесений до "чорного списку" інвазивних (тобто шкідливих та небезпечних) для місцевої фауни тварин.
Найближчі родичі:
Види єнотів з роду Procyon: єнот-ракоїд (Procyon cancrivorus) та пігмейський єнот (Procyon pygmaeus).
Тварина і людина.
Полоскунів в США називають «лиходіями в масках», а в Північній Мексиці – «деревним Зорро», очевидно, підкреслюючи вміння єнота викручуватися із найскладніших ситуацій. Незважаючи на кумедний вигляд мордочки - характер полоскунів швидше досить спокійний, помірно повільний, іноді поважний. Тільки чорні, з білою облямівкою смужки шерсті, що утворюють «гангстерську маску», зовсім не пов'язані з його характером . Хоча, як стверджують, цьому звірятку притаманне деяке почуття гумору, але абсолютно далекий романтизм і жага мандрівок, адже спосіб життя його - осілий. Людей єнот не боїться, хоч і не може захиститися від них у разі небезпеки. Єдиний спосіб захисту - вміння прикидатися мертвим. Людина вирішила розселити єнота - полоскуна по всій земній кулі. Американці завезли його на Аляску та Багамські острови, «контрабандою» полоскун опинився в Австралії, де не прижився, а в 1936 році єнот прибув до Європи, і був випущений у деяких країнах (від Фінляндії та Німеччини, до Киргизії та Далекого Сходу). Опинившись у Європі, полоскун ймовірно, не зазнав жодного дискомфорту. Принаймні, більшість місцевих тварин виявилися йому знайомими ще за часів «заокеанського життя» - тут його зустріли ті ж вовки, лисиці, майже ті самі олені, і птахи, дуже схожі на американських. Досить кумедною виглядає історія розселення єнота-полоскуна у Німеччині. До Другої світової війни єнотів у великій кількості розводили на фермі у Вестфалії. Іноді кілька звірят здійснювали втечі з ферми й оселялися в місцевих лісах, але на них ніхто не звертав уваги. Після війни ферма була повністю зруйнована, доля єнотів достовірно невідома: чи то розбіглися, чи загинули, але ніхто не замислювався, що з ними сталось. Проте, на початку п'ятдесятих років почали проводити зоогеографічні дослідження, і виявили велику популяцію єнотів, щонайменше сотні пар. Причому цікаво, що колись на мисливських угіддях, де було багато лисиць і борсуків - цих тварин не залишилося - єноти їх просто витіснили. Наприкінці 30-х років ХХ століття, а потім і в 1962 році, цих звірів із цінний хутром у масовій кількості розселяли на території тодішнього СРСР – у Середній Азії, Азербайджані, Росії (Дагестані та Приморському краї), Україні та Білорусії. На території України єноти вдало прижилися у 30-х роках, але були повністю знищені під час Другої світової війни. Повторні спроби акліматизації успіху не мали. Однак, регулярні появи цього звіра зареєстровані останнім часом в областях, що межують з Польщею та Білорусією.
