Рівненський зоопарк

Пугач

                                                            

Пугач палеарктичний, або пугач звичайний (Bubo bubo)

Ряд: Совоподібні (Strigiformes)

Родина: Совові (Strigidae)

Відмінні ознаки:

Пугач має типовий «совиний вигляд» - латинська назва птаха перекладається буквально як «сова сов». Як і в інших хижих, у сов гачкоподібно загнутий дзьоб та гострі кігті на ногах. Для оперення характерні тонкі поперечні брижі на череві і чорні широкі поздовжні строкатки на грудях і шиї. На голові добре виражені пучки пір'я – «вушка». «Обличчя» пугача – плоский диск, значну частину якого займають виразні очі. Велика зіниця, яскраво-жовтогаряча рогівка роблять їх воістину гіпнотичними. Не менш виразна й ще одна особливість пугача (властива і багатьом іншим совам), вміння крутити головою навколо шиї, причому пугач без особливих труднощів повертає голову навколо вертикальної осі на 270 градусів. Розміри самців від 50 см (дрібні пустельні підвиди) до 65 см, самки більші: 60-75 см. Розмах крил - від 150 до 190 см (також залежно від підвиду), при середній довжині крила 41-52 см. Вага самців - 2,4 - 2,8 кг, самки більші: 2,5 - 4,2 кг.

Розповсюдження та місця проживання:

Область поширення – Центральна та Східна Європа, Піренеї, Скандинавія, Північна Азія (крім Камчатки) та навіть Північна Африка. Заселяє різноманітні ландшафти від темних тайгових лісів до гір та напівпустель.

Харчування:

Хижак. Основний корм - птахи, ссавці дрібних та середніх розмірів (переважають птиці, гризуні та їжаки). Зрідка полює на рибу та інших дрібних хребетних (змії, ящірки тощо).

Спосіб життя:

Активний у сутінках і вночі. Як й інші типові сови, пугачі мають бінокулярний зір. У них також добре розвинений слух. Пір'я у сов дуже м'яке, тому літають вони безшумно. Токування відбувається наприкінці зими. Веде осіле самітницьке життя, охороняє територію. Голос у пугача потужний, звуки він видає гучні та оглушливі. Тихої безвітряної вночі голос пугача можна чути на відстані в 4 км. Часто на вигуки або регіт пугача відповідають виттям навіть вовки.

Особливості розвитку:

Гніздиться по глухих ярах, берегових обривах, скельних виходах, рідше у лісах та на болотах. Яйця відкладає наприкінці лютого – на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів, на землі у нішах, на виступах чи під коріннями дерев та чагарників. Гніздо — проста, витоптана самкою ямка, без підстилки, зазвичай на землі (рідко займаються покинуті гнізда інших птахів). У гірських районах гніздиться в ущелинах скель. У кладці 2-5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33-35 діб. Пташенята у першому пуховому вбранні мають біле забарвлення. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Добре здатними до польоту молоді пугачі стають у віці трохи більше трьох місяців. Серед молодих птахів відзначається велика смертність: пташенят у виводку зазвичай менше, ніж яєць у кладці. Птахи стають статевозрілими у віці 2-3 років. У природі живуть пугачі до 20 і більше років, у зоопарках часто доживають до 30-40.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Охороняється пугач у багатьох країнах Європи. Занесений до червоної книги України. Вид містить в собі велику кількість підвидів. На території України найчастіше (з двох підвидів) зустрічається номінальний підвид пугача (Bubo bubo bubo). В Україні охороняється на гніздуванні у Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.

Найближчі родичі:

Інші представники роду Bubo, наприклад, віргінський пугач (Bubo virginianus) і рибний пугач (Bubo blakistoni), що знаходиться під загрозою зникнення, так само мігруюча на території України - біла сова (Bubo scandiacus).

Це цікаво:

М'якість контурного оперення крил, строкатість пір'я роблять політ птиці безшумним. Надзвичайно гострий зір, майстерність польоту, чутливий слух дозволяють пугачу в достатку знаходити собі їжі, основу якої складають мишоподібні гризуни. Але полювати пугач може і на великих ссавців — від зайців, до лисиць і молодих самок козулі (сарни). Значне місце в раціоні пугача посідають і пернаті - від дрібних горобиних, до великих птахів родини курячих (глухарі, тетеруки), і навіть хижих птахів (сапсани, тетерев'ятники).

В Іспанії з пугачем полюють на лисиць і зайців, і навіть щурів. Щоправда, джерела замовчують, коли саме відбувається таке полювання, якщо вдень, то тоді все зрозуміло, а якщо вночі - хто знає, чи не шахраює пугач, може частину здобичі він не приносить господареві?

Пугач і людина.

Хоча нічні хижі птахи (до яких належать сови, сичі та пугачі) і не перебувають у близькій спорідненості з денними хижаками (орлами, соколами та грифами), проте в культурах багатьох народів вони є невід'ємним знаком верховної влади, символом вічності та переродження душі. Сірі сови та орли, стерв'ятники та пугачі, протягом багатьох століть були і помічниками людини на полюванні, і оберегами його будинку та «адвокатами» перед силами потойбічного світу. В історії відносин людини з нічними хижими птахами є цікава деталь – роль, яка приписується цим птахам, трактується неоднозначно. Зазвичай усі вони вважаються скоріше негативними персонажами через нічний спосіб життя та їх голос, який сприймається людиною як неспокійний. Багато древніх повір'їв, пов'язаних із совами, збереглися буквально до останніх днів. Так було в Середній Азії та Казахстані ще недавно існувала віра у чудодійну силу сов. Цінувалися, наприклад, пір'я з грудей і живота пугача, як дорогий талісман, що охороняє дітей і худобу від поганого ока. Пазурі пугача ніби оберігали від лихоманки, позбавляли безпліддя. У місцевостях, де поширені ці забобони, за совами полювали. Іноді цих птахів відловлювали і утримували, щоб у міру потреби вищипувати пір'я у живого птаха або збирати їх у період линьки. Ще наприкінці 20-х років ХХ століття одяг дітей в Узбекистані нерідко був прикрашений пучками пір'я пугача.