Хижі - (Carnivora)

Єнот-полоскун

• 

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Створено: П'ятниця, 06 січня 2012, 06:21

Рrocyon lotor

Ряд Хижі

Родина Єнотові

Зовнішній вигляд.

Тварина завбільшки з середнього собаку. Довжина тіла 45-60 см, хвоста 20-25 см; маса 5-9 кг. Будова тіла щільна, лапи короткі, з настільки розвиненими пальцями, що сліди нагадують відбитки людських долонь. Голова широка з короткою загостреною мордою і округлими вухами.
Хутро єнота густе, коричнево-сіре. По боках голови воно дещо довше і утворює «баки». На морді характерна маска – чорна з білою оторочкою. На хвості 5-10 широких чорних або бурих кілець.

Поширення.

Єнот-полоскун поширений у Північній Америці від Панамського перешийку до південних провінцій Канади. Його акліматизація проводилась у Німеччині і на території колишнього СРСР (найвдаліше на півдні Білорусії і в Азербайджані); з пунктів випуску єнот перебрався у Францію та інші європейські країни.

Спосіб життя і харчування.

Для єнота-полоскуна найпридатнішими є змішані ліси зі старими дуплистими деревами і наявністю водойм або боліт. Хвойних лісів, як і лісів, позбавлених водойм, він уникає. На півдні ареалу зустрічається на морському узбережжі. Єноти легко пристосовуються до антропогенного ландшафту, оселяються на околицях полів, у садах, у містах і передмістях. Житла (часто декілька) єнот влаштовує у дуплах. На крайній випадок використовує наземні укриття – тріщини в скелях, борсучі нори; сам рити нори не вміє. Активний у сутінках, а також вночі; день проводить у лігві.

Єнот-полоскун добре лазить по деревам; чіпкі пальці дозволяють йому висіти, зачепившись за горизонтальний сук, або спускатися по стволу донизу головою. Завдяки чудовому нічному зору і вібрисам, пучки яких розташовані не лише на голові, але і біля кігтів, на внутрішньому боці кінцівок, на грудях і животі, єнот впевнено пересувається навіть у повній темряві. Це єдиний представник родини єнотових, котрий засинає на зиму. Сон неглибокий, переривчатий. У Канаді він триває 4-5 місяців, у південних районах єнот часто не засинає зовсім. У крупних дуплах на зимівлю часто збирається іноді до 10 особин.

Єнот всеїдний. У його раціоні виражена сезонна зміна кормів. Навесні і на початку літа основу його раціону становлять тваринні корми; у другій половині літа і восени він надає перевагу рослинній їжі. Основний тваринний корм єнота – комахи і жаби, рідше рептилії, раки і краби, риба, гризуни і пташині яйця. Рослинний раціон складається з ягід, жолудів, горіхів і фруктів. Перед їжею єнот полоще корм у воді; звідси його українська назва «полоскун» і латинська видова «lotor». Якщо єноти живуть поблизу людей вони охоче риються у смітті.

Єнот – надзвичайно життєстійка тварина. Він нечутливий до багатьох інфекційних та інвазійних хвороб і агресивно захищається від хижаків. На єнотів нападають койоти, вовки, руді рисі, алігатори, сови; на дитинчат – змії. Якщо єнот не може сховатися або втекти, він прикидається мертвим. За характером ця тварина активна, дуже цікава, задерикувата, смілива і хитра. У США та багатьох інших країнах єнотів утримують як ручних тварин.

Тривалість життя до 12-16 років, проте, як правило, живуть не довше 2-5 років.

Соціальна структура і розмноження.

Парування відбувається у лютому-березні, вагітність триває 63 дні. Самка приводить 3-7 дитинчат, котрі прозрівають на 18-20 день. У серпні-вересні, у віці 4-5 місяців молоді єноти стають самостійними, проте іноді виводок залишається біля матері до самої зими. Самки досягають статевої зрілості у 1 рік.

Класифікація.

На сьогодні виділяють 22 підвиди єнота-полоскуна (Procyon lotor) , у тому числі декілька острівних ендеміків, один з котрих вимер у середині 20-го століття: P. lotor auspicatus, P. lotor elucus, P. lotor excelsus, P. lotor fuscipes, P. lotor gloveralleni — Барбадоський єнот , P. lotor grinnelli, P. lotor hernandezii, P. lotor hirtus, P. lotor incautus, P. lotor inesperatus, P. lotor insularis — Тресмаріаський єнот, P. lotor litoreus, P. lotor lotor, P. lotor marinus, P. lotor maynardi — Багамський єнот, P. lotor megalodous, P. lotor pacificus, P. lotor pallidus, P. lotor psora, P. lotor pumilus, P. lotor simus, P. lotor vancouverensis.

Джерела.

1. Соколов В. Е. Пятиязычный словарь названий животных. Млекопитающие. Латинский, русский, английский, немецкий, французский. / под общей редакцией акад. В. Е. Соколова — М.: Рус. яз., 1984. — С. 97. — 10 000 экз.

2. Procyon lotor у книзі Wilson D. E., Reeder D. M. (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed.). — Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2 vols. (2142 pp.) ISBN 978-0-8018-8221-0. OCLC 62265494.

3. Procyon lotor на сайті ITIS (англ.)

Матеріал підготував Трохимчук Андрій.