Хижі - (Carnivora)

Мелвільский острівний вовк

• 

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Створено: П'ятниця, 06 січня 2012, 06:21

Canis lupus arctos

Ряд Хижі

Родина Собачі

Вовк мелвільський острівний, також іноді зветься елсмірським або арктичним – підвид вовка, що зустрічається на групі арктичних островів у Північній Америці і у північній частині Гренландії. На честь одного з них, Мелвілла, підвид одержав свою назву (аналогічно, елсмірський на честь острова Елсмір). Особини даного виду вирізняються білим або світло-сірим хутром.

Полярний вовк мешкає на безкраїх просторах полярних регіонів, де 5 місяців на рік триває ніч. Щоб вижити, вовк пристосувався їсти будь який корм, який трапляється, може роками жити за мінусової температури, місяцями не бачити сонячного світла і тижнями голодувати.

Мелвільські острівні вовки менші за звичайних сірих: довжина разом з хвостом становить від 90 до 180 см, висота у холці – 63-79 см. В середньому важать близько 45 кг, хоча вага дорослих самців може досягати 80 кг. Мелвільський острівний вовк вирізняється маленькими вухами, що допомагає йому зберігати тепло у холодному кліматі. (В цілому, серед підвидів вовка спостерігається тенденція: що північніший ареал існування виду, то менші вуха у його особин).

Тривалість життя мелвільського острівного вовка – 7-10 років, однак у неволі вони доживають до 18 років.

Мелвільські вовки, як і всі інші, полюють зграями. Основу їх раціону складають північні олені і вівцебики. Також вовки харчуються арктичними зайцями і леммінгами, а іноді і лосями, коли ті провалюються у глибокий сніг і не можуть чинити опору зграї. Через нестачу пасовищ північні олені змушені кочувати територіями площею близько 2600 км2. Подібні відстані змушені долати і вовки у пошуках здобичі.

Загалом на полюванні вовка чекає маса труднощів. Наприклад, північний олень, основна здобич вовка, значно переважає у швидкості навіть дорослого самця, тому зграя або нападає на старих, хворих, відбитих від стада, або застосовує загонну тактику. Частина зграї влаштовує засідку, у котру решта заганяє стадо, або по черзі женуть здобич, доки та не знесилиться.

На відкритих просторах тундри складно знайти сховок для несподіваного нападу на жертву. Коли зграя вовків наздоганяє вівцебиків, ті, як правило вже встигають зайняти кругову оборону. В такому випадку вовки не можуть пробитися крізь щільний ряд рогів і копит. Тому вовкам залишається лише чекати, випробовуючи терпіння вівцебиків, коли їхні нерви не витримають і коло розімкнеться. Іноді, бігаючи навколо них, вовкам вдається змусити вівцебиків змінити положення таким чином, щоб ті не могли бачити нападників.

Ця тактика вовкам не завжди допомагає, проте якщо їм щастить, вівцебики не витримують і розбігаються. Вовки одразу ж кидаються за ними і намагаються відбити від стада молодих або слабких тварин. Щойно вовк наздоганяє і хапає свою здобич, інші поспішають йому на допомогу і разом валять її на землю.

Лише кожне десяте полювання зграї буває успішним. Іноді вовки протягом багатьох днів залишаються без їжі, однак потім з’їдають до 10 кг м’яса за раз. У тундрі так мало їжі, що вовк, наприклад, з’їдає полярного зайця з шкірою, шерстю і кістками.

Полярні вовки тримаються зграями по 5-10 особин. Найчастіше зустрічаються сімейні зграї, котрі складаються з батьків і їхніх нащадків різних виводків. Зграю, як правило, очолює ватажок, а його самка займає у зграї подібне положення. Решта зграї підпорядковується їм і утворює власну ієрархію. Однак на полюванні, під час годівлі і виховання вовченят всі дорослі тварини допомагають один одному. Часто один або два молодих вовка наглядають за вовченятами, коли їхня мати іде на полювання.

Ієрархічні стосунки всередині зграї здійснюються за допомогою складної системи рухів і голосових сигналів. Вовки, що займають у зграї високе положення, вимагають від підлеглих беззаперечного послуху, а ті, в свою чергу, висловлюючи відданість, покірно припадають до землі або лягають на спину. Криваві сутички між вовками відбуваються рідко.

Вовки виттям сповіщають інші зграї про свою присутність, таким чином вони визначають межі своєї території і намагаються уникати конфліктних зустрічей. Вовки-одинаки – це, як правило, молоді тварини, котрі залишили свою зграю і вирушили на пошуки окремої ділянки. Коли такий вовк знаходить незайняту територію, він позначає її за допомогою сечових міток і випорожненнь, заявляючи на неї свої права.

Зазвичай, потомство дає лише домінантна пара, проте у великих зграях паруватись можуть і інші. Через арктичну вічну мерзлоту і пов’язаних з нею труднощів для риття лігва, вовки часто використовують виступи скель, печери та інші природні укриття. Самка народжує 2-3 вовченят у період з кінця травня до початку червня, тобто на місяць пізніше ніж у сірих вовків. Вважається, що менша кількість нащадків порівняно з чотирма-п’ятьма у сірих вовків викликана нестачею здобичі в Арктиці. Вагітність триває 63 дні. Вовченята народжуються сліпими, з закритими вушними отворами і абсолютно безпомічними. Вони повністю залежать від матері. Приблизно за місяць вовченята вже можуть їсти напівперетравлене м’ясо, відригнуте самцем, котрий весь цей час приносить вовчиці і вовченятам їжу. Якщо їжі достатньо, то молоді вовки влітку вже стають повноправними членами зграї і мігрують разом з дорослими.

Люди століттями безжально знищують вовків усіх різновидів. Однак полярний вовк – єдиний підвид, котрий досі мешкає на всій території, котра була доступна його предкам. Це відбулося тому, що люди добираються туди вкрай рідко.

Матеріал підготував Трохимчук Андрій.