Рівненський зоопарк

Гуска єгипетська

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Категорія: Птахи — Aves

Створено: Четвер, 10 листопада 2022, 12:06

Дата публікації

Перегляди: 3101

Гуска єгипетська, або каргарка нільська (Alopochen aegyptiacus)

Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)

Родина: Качкові (Anatidae)

Відмінні ознаки:

Типовий зовнішній вигляд гусеподібного птаха. Шия довга, відносно тонка. У зовнішньому вигляді поєднуються охристі, глинисті, бурі тони. У центрі грудей - темна пляма, характерні широкі шоколадні окуляри навколо очей, різкий контраст між верхом і низом шиї. Дзьоб рожевий, біля основи облямований коричневою смугою, ноги високі, червоні. Крила контрастні, білі з темними маховими, розвинене металево-зелене дзеркальце, вище за нього по білому тлі проходить темна смуга. Статевий диморфізм виражений слабо: оперення у самців і самок однакове, але самці трохи більші за  самок. Вага -1.6-2кг (самка) до 3кг (самець).

Розповсюдження та місця проживання:

Птахи широко поширені в Африці (крім пустель і густих лісів). Найбільші популяції - у Нільській Долині та на південь від Сахари. Цих гарних птахів нерідко можна спостерігати по сусідству з чаплями, лелеками, гіпопотамами і навіть крокодилами. Відважні гуси безстрашно здійснюють поїздки на спинах гіпопотамів. У Великобританії та Нідерландах є дикі популяції,  які були завезені у XVIII-му столітті.

Харчування:

Харчуються насінням, листям, травою, іноді їдять сарану, черв'яків.

Спосіб життя:

Нільські гусаки здебільшого живуть землі, але нерідко селяться на деревах чи будинках. Птахам характерна добова активність. Більшу частину дня гусак плаває біля берега і займається чищенням пір'я. Сплять вони на деревах або піщаних мілинах. Триматися парами, сімейними групами, а іноді й великими зграями із сотень чи тисяч птахів. Дуже войовничі та агресивні птахи, особливо у шлюбний сезон.

Особливості розвитку:

Гніздиться окремими парами на землі, в заломах очерету, в нішах, норах, дуплах дерев, порожніх гніздах інших птахів. Самка гусака будує гніздо з гілок та листя, потім вистилає його своїм пухом. У кладці 5-12 білих яєць. Насиджування триває приблизно 30 днів. Самиця починає насиджувати кладку тільки після того, як знесе останнє яйце, тому всі пташенята з'являються на світ одночасно. Якщо гніздо знаходиться на дереві, то пташенята стрибають униз і йдуть за матір'ю у воду. Малята білі з бурими смугами. Молодь піднімається на крило з 60-75 днів, статевозрілі з 2 років. У зоопарках живуть до 15 років, у природі значно менше.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Це найпоширеніший в Африці вид гусеподібних. У Європі з ХVІІ ст. нільських гусей утримують, як декоративних птахів у багатьох парках. У деяких місцях вони збільшили чисельність та витісняють аборигенні види водних птахів. Тому у Європейському Союзі цей вид включено до офіційного переліку чужорідних інвазійних видів.

Найближчі родичі:

Це єдиний існуючий в даний час представник роду Alopochen. Найближчим родичем був вимерлий вид -  маврикійська гуска (Alopochen mauritianus).

Гуска єгипетська і людина.

Стародавні єгиптяни шанували єгипетського гусака як священного птаха. Зображення птахів зустрічаються на старовинних фресках та барельєфах. У Стародавньому Єгипті гусак не випадково був символом достатку та безпеки. У той час існували не тільки одомашнені сірі гуски, також і одомашнені єгипетські гуси, однак із занепадом давньоєгипетської цивілізації ця популяція майже зникла. Але залишились спогади. Один з ієрогліфів символів бога Тота – це гусак, птах, який через надзвичайну дурість починає шуміти, коли в будинок проникає грабіжник, що загрожує, як достатку, так і безпеці мешканців дому. Заспокоїти птаха може лише господар. Але великі гусячі зграї можуть за кілька годин спустошити поле, поїдаючи дозріле зерно та витоптуючи молоді паростки. Тому у Південній Африці єгипетські гуси вважаються злісними шкідниками сільського господарства.

Ему

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Категорія: Птахи — Aves

Створено: Середа, 09 листопада 2022, 17:21

Дата публікації

Перегляди: 1273

Ему, або ему австралійський (Dromaius novaehollandiae)

Ряд: Казуароподібні (Casuariiformes) 

Родина: Казуарові (Casuariidae) 

Відмінні ознаки:

Це один з небагатьох видів птахів, що не літають, другий за величиною після африканського страуса.

Ему досягає зростум150-190 см, при вазі до 60 кг. Забарвлення оперення коричневе, верх голови та шия чорні, на голові є ділянки голої шкіри сіро-синього кольору. Самки зазвичай більші за самців і мають більш темне забарвлення оперення, шкіра на голові у них забарвлена ​​яскравіше. Потужні ноги з трьома пальцями дозволяють птахам легко долати великі відстані, розвиваючи іноді швидкість до 50 км/год.

Розповсюдження та місця проживання:

Ему – ендеміки континенту Австралія, тобто,  зустрічаються тільки в цій частині світу. Найчастіше ему можна зустріти в посушливих лісах або напівпустельних місцевостях. Для нього характерні міграції: у періоди дощів і посух можуть заходити у такі нехарактерні собі місця, як околиці міст чи пустелі. При цьому ему також чудові плавці і при наявності водоймі із задоволенням в них купаються.

Харчування:

Ему всеїдні, але співвідношення тваринної та рослинної їжі в їхньому раціоні може змінюватися в залежності від пори року. Ему завжди вибирають найбільш поживні частини рослин - насіння, плоди, квіти та молоде коріння. Влітку ему з'їдають більше комах, особливо гусені, коників і жуків, а також дрібних хребетних. Для перетирання грубих частин їжі у шлунку вони ковтають камінці вагою до 50 г.

Спосіб життя:

Зазвичай ему живуть поодинці або парами, але іноді утворюють групи, до складу яких входить від 4 до 9 птахів. Активні переважно вдень.

Особливості розвитку:

Самець будує гніздо, що є заглибленням у землі, заповнене листям, гілочками і травою, а самка лише зрідка відвідує його. З інтервалом 2 - 4 дні самка відкладає від 5 до 15 яєць зеленого кольору (кожне яйце важить 450-650 г). Самець насиджує кладку близько 8 тижнів і весь цей час не їсть, не п'є і не випорожнюється! Тільки самці насиджують кладку і дбають про пташенят. Усі пташенята вилуплюються майже одночасно. Вони виводкового типу і вже через 2-4 години здатні ходити. Пташенята мають смугасте забарвлення оперення (з чергуванням чорного, коричневого та кремового кольорів), що дозволяє їм чудово ховатися серед рослинності. Самець водить пташенят до 5-місячного віку (іноді до 7 чи навіть до 18 місяців). У цей час він дуже агресивний і може напасти на будь-які живі істоти, що опинилися поблизу, включаючи і свою партнерку. Однак самець часто дозволяє пташенятам з інших виводків приєднатися до свого, навіть якщо вони помітно відрізняються за віком. Молоді ему стають статевозрілими у віці двох-трьох років (у неволі в двадцять місяців). У природі ему живуть 12-15 років, у зоопарках - до 30 років.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Глобальної небезпеки зникнення виду немає. В даний час ему широко поширені майже по всій Австралії та зберігають стабільну чисельність, яка залежить від ступеня сільськогосподарського використання земель, доступності води та чисельності головного ворога – диких собак динго.

Найближчі родичі:

Інший вид ему, що дожив до зустрічі з людиною - чорний або карликовий ему (Dromaius minor) був знищений в середині XIX століття. Тепер найближчі родичі ему це три види казуарів (рід Casuarius), наприклад шоломоносний казуар (C. casuarius). А деяка зовнішня схожість ему з американським нанду і африканським страусом пояснюється подібною пристосованістю до життя в приблизно схожих природних умовах, а ось близькими родичами вони не є. Вчені - біологи називають це явище - конвергенцією.

Ему і людина.

Корінними австралійці та ранні європейські поселенці полювали на ему. Австралійські аборигени використовували різні способи, щоб зловити птицю: метали в них спис, коли вони пили, отруювали водоймища, ловили птахів сітками, а також заманювали, наслідуючи їх голоси. Перші європейські поселенці, так само як і корінні жителі, використовували жир ему для заправки ламп. У 1930-х роках кількість убитих ему в Західній Австралії досягала 57000 на рік. У книзі Джона Гулда «Посібник для птахів з Австралії», вперше опублікованій у 1865 році, він оплакує втрату ему з Тасманії, де він став рідкісним і відтоді вимер. Автор зазначає, що птахи вже не були поширені на околицях Сіднея і пропонує ввести птахів в охоронний статус. Дикі ему формально охороняються в Австралії за законом 1999 року з охорони навколишнього середовища та збереження біорізноманіття. Хоча населення ему на материковій Австралії вважається вищою цифрою, ніж у часи європейського поселення, деякі дикі популяції під загрозою зникнення через невелику чисельність населення. Загроза для невеликих популяцій походить від очищення та фрагментації місць проживання, навмисних вбивств, зіткнень із транспортними засобами та хижаків. Австралійські фермери вважають, що ему псують посіви, топчуть відведені для овець пасовища, тому цих птахів винищують тисячами. Крім того, м'ясо ему виявилося придатним для харчування, а з яєць витоплюють харчове масло. На багатьох невеликих островах поблизу Австралії ему повністю вимерли з появою перших європейців, які використовували їхнє м'ясо та яйця в їжу. У континентальній Австралії птахів почали винищувати у зв'язку з поширенням фермерських господарств, коли ему стали завдавати людині істотних економічних збитків, знищуючи врожай. У посушливий сезон вони мігрували до сільськогосподарських районів, де знаходили удосталь їжу та воду. У 1932 році на вимогу фермерів почалася справжня війна проти птахів з використанням військової артилерії. Планувалося знищити близько 20 тисяч птахів. Нещасних птахів гнали вздовж огорож і огорож, доки вони не з'являлися в межах досяжності для автоматів та гранат. Однак птахи проявили себе вельми гідними противниками та експертами, як у галузі маскування, так і в галузі стратегії. Вони швидко відступали і рухалися маленькими маневруючими групками, тож у них було дуже важко потрапити. В результаті цілого місяця нещадного і безглуздого цькування вдалося знищити... 12 ему, після чого Королівська Артилерія Австралії була змушена оголосити про свою поразку і капітулювати. Фермерам же довелося розпочати будівництво високих огорож для захисту своїх полів від ненажерливих птахів, що показало себе значно ефективнішим засобом, ніж використання артилерії.

Гуска сіра

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Категорія: Птахи — Aves

Створено: Четвер, 10 листопада 2022, 17:53

Дата публікації

Перегляди: 3717

Гуска сіра (Anser anser)

Ряд: Гусеподібні (Anseriformes)

Родина: Качкові (Anatidae)

Відмінні ознаки:

Один із найвідоміших видів диких гусей. Оперення - сірувато-буре з хвилястим малюнком на шиї та череві. Має світле оздоблення пір'я на спині. Дзьоб рожевий або помаранчевий. Самець помітно більший за самку.

Птах завдовжки до 70-90 см, розмах крил 147-180 см. Вага − 2,1- 4,5 кг.

Розповсюдження та місця проживання:

Гніздиться на тихих водоймах Північної та Центральної Європи, а також у помірному поясі Азії аж до Далекого Сходу. Зимує у Південній Європі та Азії, іноді у Північній Африці. Населяє оточені очеретами водойми зі стоячою водою: болота, озера, риборозвідні ставки тощо. Зустрічається і на трав'янистих болотах та заливних луках, вибираючи найнедоступніші місця.

Харчування:

Харчується рослинною їжею: травою, злаковими, ягодами. Навесні годується на водоймах, поїдаючи водні рослини, молоді сіянці та озиму. У період розмноження харчується майже виключно водними та луговими рослинами.

Спосіб життя:

Зграйний птах, що веде денний спосіб життя (найбільш активний в ранкові та перед сутінкові години).

Особливості розвитку:

Гніздо з рослинного матеріалу (в основному зі стебел і листя очерету) обладнують  на деякій відстані від води, в місці, що добре оглядається. Будує його лише самка, самець тим часом зайнятий охороною території.

У кладці від 4 до 12 білих, з палевим або зеленим відтінком яєць, які протягом 28-30 днів насиджує тільки самка. Маса одного яйця сірої гуски становить 140-240 г. Якщо гуска вимушена покинути ненадовго гніздо, вона вкриває яйця зверху власним пухом. Самець у цей час знаходиться неподалік, попереджаючи криками про небезпеку. Пташенята, обсохнувши під крилами самки, залишають гніздо. Вже через кілька днів обоє батьків ведуть пташенят до води, де гусенята вчаться шукати корм. Живуть у середньому 4-5 років.

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Звичайна мисливська птиця.

Найближчі родичі:

Інші види роду – наприклад, білоший (Anser canagicus), гірська гуска (Anser indicus) та білолоба гуска (Anser albifrons).

Гуска сіра і людина.

Коли кочові племена галлів розгромили римське військо, частина римлян сховалася на Капітолійському пагорбі, захищеному скелями. Тоді галльський вождь Бренн зібрав найсильніших і найправніших воїнів і відправив їх на штурм. Опівночі великий загін галлів зібрався біля підніжжя Капітолійського пагорба. Мовчки, допомагаючи один одному, вони почали дертися по скелі. Насилу перші галли досягли вершини, за ними піднялися інші воїни і стали біля підніжжя стіни готуватися до штурму. Усередині цитаделі була тиша: втомлені захисники фортеці спали. Заснули й вартові. Навіть собаки, чуйні до всякого шереху, нічого не почули. Раптом у нічній тиші загуркотіли і заляскали крилами священні гуси, що знаходилися у храмі богині Юнони. Незважаючи на голод, пов'язаний з облогою, римляни зберігали гусей Юнони і годували їх, але вдосталь нагодувати не могли. Голодні гуси стали особливо неспокійними і зчинили крик, який розбудив римських вартових. Побачивши, що їх виявлено, галли кинулися на напад. Зав'язалася запекла сутичка. Мечами, списами, камінням, дротиками, руками, щитами римляни звалювали у прірву ворогів. Скоро всі галли, що піднялися на скелю, були перебиті, а Капітолій врятований. Священні гуси Юнони були нагодовані, а начальник варти, що ледве не пропустив ворога, скинутий зі скелі. Наші запорізькі козаки також використовували як вартових не собак, а гусей та півнів, які завжди справно та вчасно попереджали їх про можливу небезпеку.

Журавель вінценосний

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Категорія: Птахи — Aves

Створено: П'ятниця, 11 листопада 2022, 10:51

Дата публікації

Перегляди: 5705

Журавель - вінценос південний, або східний вінценосний журавель (Balearica regulorum)

Ряд: Журавлеподібні (Gruiformes)

Родина: Журавлині (Gruidae)

Відмінні ознаки:

Оперення тіла переважно блідо-сіре — світліше у порівнянні з північним вінценосом (B. рavonina). Крила здебільшого білі, але зустрічаються також золотисті, руді та коричневі пера. Як і у північного вінценоса на голові є великий чубчик, що складається

з жорсткого золотистого кольору пір'я, завдяки якому птах і отримав свою назву. На щоках є білі та червоні плями, а під підборіддям - горловий мішечок, здатний роздуватися.

Ноги чорні. Довгий задній палець дозволяє птахові легко утримувати тіло на гілці дерева або чагарників.

Зріст - близько 106 см. Вага - 3,5-4 кг.

Розповсюдження та місця проживання:

Зустрічається як на заболочених територіях, так і в степовій зоні сходу та півдня Африки. Часто мешкає поблизу людських жител та сільськогосподарських угідь.

Харчування:

Харчується як тваринною, так і рослинною їжею. Основу раціону складають трав'янисті пагони, насіння, безхребетні, а також дрібні хребетні тварини.

Спосіб життя:

Веде осілий або сезонно-кочовий спосіб життя. Птахи подорожують в межах ареалу залежно від пори року, збираючись групами навколо водойм у посушливий час і розсіюючись із настанням дощового сезону.

Тримаються великими зграями, нерідко разом з іншими видами журавлів, наприклад, з білошиїм журавлем (Bugeranus carunculatus), а також з чаплями і лелеками. У період розмноження розбиваються на пари, у цей час обидва майбутні батьки уважно стежать за тим, щоб на їхню територію не вторглися непрохані гості.

Особливості розвитку:

Свої гнізда із трави розташовують на землі. У кладці (найбільшій серед журавлів) – від 2 до 5 яєць.  Інкубація триває близько місяця (28-31 дні).

Кладку насиджують обоє батьків. Вилуплюються сіро-коричневі пташенята. Вони залишають гніздо наступного ж дня, а за два-три місяці вже здатні здійснювати свої перші самостійні польоти.

Живуть журавлі досить довго. Спостереження показують, що у дикій природі тривалість життя птахів становить щонайменше 20 років, а умовах неволі їх вік може досягати 30 років і більше (рекорд 42 роки – зоопарк Франкфурт-на-Майні).

Природоохоронний статус та стан природної популяції:

Є два підвиди. Східноафриканський  B. r. gibbericeps - зустрічається на сході Демократичної Республіки Конго та в Уганді, де він є національним птахом, представленим на її національному прапорі, і в Кенії до східної частини Південної Африки. У нього більша площа оголеної червоної шкіри обличчя над білою плямою, ніж у дрібнішої номінальної виду, B. r. regulorum (південноафриканський журавель - вінценос), що гніздиться від півдня Анголи до Південної Африки. У Рівненському зоопарку представлені обидва підвиди.

З шести видів журавлів, що мешкають на африканському континенті, східний вінценосний журавель вважається найбільш численним - за оцінкою орнітологів, сукупна популяція цього птаха складає 58-77 тис. птахів.

Найближчі родичі:

Північний (чорний, звичайний) журавель - вінценос (Balearica pavonina), що включає два підвиди: B. p. pavonina із Західної Африки (Малі, Буркіна-Фасо, Нігер тощо) і B. p. ceciliae, що зустрічається в Судані та Ефіопії.

Журавель-вінценос і людина.

Стародавня африканська легенда свідчить, що одного разу великий вождь, заблукавши під час полювання, звернувся за допомогою до різних тварин, що зустрічалися на його шляху. Він просив зебру, антилопу та слона вивести його туди, де було його плем'я. Проте всі вони відмовили вождеві, нагадавши йому, як він безжально полював на них та їхніх дитинчат. І коли старий вождь уже втратив будь-яку надію, він побачив зграю журавлів, які й показали йому дорогу до села. На знак подяки вождь наказав ковалю викувати кожному птахові золоту корону. Через кілька днів журавлі повернулися і розповіли, що інші звірі із заздрощів зірвали та розтоптали їхні корони. Тоді мудрий вождь покликав чаклуна, який торкнувся голови кожного птаха, і на голові у них виросли корони із золотого пір'я. Нині східний журавель - вінценос є одним із національних символів Уганди та зображений на національному прапорі та гербі цієї країни.