Лелека білий
- Деталі
- Батьківська категорія: Статті
- Створено: Середа, 09 листопада 2022, 17:28
- Дата публікації
- Перегляди: 13980
Лелека білий, або чорногуз (Ciconia ciconia)
Ряд: Лелекоподібні (Ciconiiformes)
Родина: Лелекові (Ciconiidae)
Відмінні ознаки:
Це білий птах з чорними кінцівками крил, довгою шиєю, тонким, червоним дзьобом і довгими, червоними ногами. Коли крила у лелеки складені, складається враження, що вся задня частина лелеки чорна. Звідси його поширена українська назва – чорногуз. За забарвленням самки не відрізняються від самців, але трохи менші за розміром. В середньому зріст білого лелеки 100-125 см, розмах крил 155-200 см, вага 4 кг.
Розповсюдження та місця проживання:
Білі лелеки мешкають по всій Європі та Азії. Зимують у Східній Африці між Південним Суданом та ПАР. Деякі лелеки осідають в Ефіопії та Південній Аравії. Ці птахи — жителі низовин і заболочених місцевостей, нерідко гніздяться біля людського житла.
Харчування:
Білі лелеки поїдають переважно дрібних тварин — дощових черв'яків, комах, жаб, мишей, рибу. Лелеки не прив'язані до якогось певного типу їжі, а харчуються найдоступнішою здобиччю. Метод полювання чорногуза дуже виразний і його можна розпізнати на відстані: птах неспішно ходить полями й болотами, а побачивши жертву, миттєво хапає її дзьобом.
Спосіб життя:
Лелеки активні у світлий час доби. Перед перельотом збираються у великі скупчення – зграї до 100 птахів, на зимівлях триматися як групами, так і поодинці. Іноді утворюють довготривалі парі, але це всупереч поширеній думці, зовсім не обов'язково. Першу самку, що з'явилася біля гнізда, самець вважає своєю. Однак якщо незабаром до гнізда прилетить ще одна, між ними розпочнеться боротьба за право бути матір'ю, в якій самець не бере участі. Самка, що перемогла, залишається, самець запрошує її в гніздо, закинувши голову назад, до спини і видає дзьобом часті клацаючи звуки. Для більшого резонансу самець видає горлові звуки. Такі самі звуки він виголошує, якщо до гнізда наближається інший самець білого лелеки, тільки з іншою позою: тіло і шия втягнуті горизонтально, а крила то піднімаються вгору, то опускаються. Часто таке відбувається, коли до гнізда старого лелеки прилітають молоді самці, яким ліньки будувати своє власне. Якщо противник не слухає погроз, господар гнізда кидається на ворога і б'є його дзьобом.
Особливості розвитку:
Спочатку лелеки гніздилися на деревах, влаштовуючи там з гілок величезне гніздо, але поблизу людського житла. Згодом вони почали використовувати для цього дахи будинків та інших будівель, у тому числі встановлюваних людьми спеціально для цієї мети. Одне гніздо служить лелекам кілька років. У кладці буває від 2 до 7 яєць, найчастіше 4-5. Пара насиджує кладку разом. Як правило, самець робить це вдень, самка вночі. Пташенята лелеки, що тільки-но вилупилися, зрячі, але безпорадні. Дорослі птахи пильно стежать за своїми пташенятами, викидаючи з гнізда всіх слабких та хворих. Вперше молоді лелеки злітають через 54-55 днів після народження, обов'язково під наглядом батьків. Ще 14-18 днів лелеки їх годують. Статева зрілість настає в 3 роки, проте деякі лелеки починають гніздитися набагато пізніше - у віці 6 років. Середня тривалість життя 15-20 років.
Природоохоронний статус та стан природної популяції:
Білий лелека не належить до видів птахів, яким загрожує вимирання (на відміну від лелеки чорного, який занесений до Червоної книги України), зустрічається у нас у лісових масивах, зокрема й у Рівненській області. Але, часто білі лелеки отримують різного роду травми, найчастіше пов'язані з падінням гнізда, травмами від ліній електропостачання, а також з раптовими заморозками та відсутністю кормової бази. Таких птахів часто передають до нас у зоопарк, де вони проходять реабілітацію, деяких пернатих вдається потім повернути до природи, ті, які втратили здатність літати - залишаються у нас назавжди. В 2022 року в Рівненському зоопарку на реабілітацію прибули близько 20 постраждалих птахів.
Найближчі родичі:
Інші лелеки роду Ciconia, що включає сім видів, у тому числі чорний лелека (Ciconia nigra), що зустрічається в нашій країні і занесений до Червоної книги України.
Лелека і людина.
У цього птаха безліч народних назв: чорногуз, бусол, бусел, бусько, бузько, бусьок, бузьок, боцюн, боцян, гайстер. І все це лише в Україні. Назва білого лелеки шведською і англійською звучить як stork, а німецькою – storch і походить від Starke ibn («Дай йому сили»). Так за християнською легендою вигукнув лелека, переповнений співчуттям до розп'ятого Христа. «Щасливий будинок, на якому збудував гніздо лелека – його омине блискавка». Віра в це була така сильна, що в 1007 році робітники, які ремонтували частину собору в Страсбурзі, зруйнованого блискавкою, припинили роботи через страх, що в них може вдарити новий розряд. Ремонт продовжили лише після того, як на будівельних риштуваннях знову оселилися лелеки. Про зв'язок лелеки з вогнем задумувались і німці: вони вважали, що лелека приносить блискавку, і з нею й вогонь. Цю здатність приписували й іншим птахам: королькам – кельти, дятлу – римляни, орлу – греки, соколу – в Індії. У Тюрингії (федеральна земля Німеччини, прозвана її зеленим серцем) вважають, що якщо лелека не повернулася до старого гнізда, будинок, на якому воно влаштоване, скоро згорить. Крім того, існує повір'я, що лелека допомагає гасити пожежу, приносячи воду в дзьобі. Справді, іноді у гніздах лелек знаходять обвуглені прути, підібрані птахами на вогнище. Це стало основою для повір'я, ніби лелеки підпалюють дахи будинків людей, які зруйнували їхнє гніздо. Але в цьому повір'ї не більше правди, ніж у легендах про причетність лелек до продовження людського роду. Кому не попадалася на очі картинка із зображенням білого лелеки, що дбайливо несе в дзьобі новонароджене немовля? Голландською мовою цього птаха називають «ooievaar» - «перевізник душ». Стародавні германці вважали, що лелека пов'язаний з богинею Хольдою, яка стерегла в болотах душі померлих, що впали з дощем. Вона перевтілювала їх у тіла дітей і доручала лелеці віднести до батьків, які хотіли мати дитину. Подібні міфи характерні для різних вірувань. Так, існує навіть забобон, що жінка може завагітніти, наблизившись до того місця, де на неї чекають душі дітей. Легенда, що лелека носить у собі людську душу, існувала також у Нідерландах, Литві, Німеччині, де вважали, що на зимівлі лелеки знову перетворюються на людей. Кажуть, що «лелеки ніколи не будують гнізда на будинку, в якому відбулося розлучення». Відданість птахів своїй парі стала легендою. І горе зраднику! Він буде покараний. Існує чимало байок про те, як лелеки, що зібралися на суд, страчують зрадника. Карали у цих історіях лише самок. Ще одна легенда пов'язана з підготовкою лелек до перельотів на зимівлю - нібито перед цим лелеки, зібравшись у зграю, вбивають слабких та знесилених птахів, нездатних до тривалого перельоту. Це і стало приводом для розповідей про суди честі лелек, на яких птахи вбивають побратимів, що провинилися. Але все це не більше, ніж легенди, а життя лелек і без них сповнене загадок.
Пугач
- Деталі
- Батьківська категорія: Статті
- Створено: Середа, 09 листопада 2022, 17:05
- Дата публікації
- Перегляди: 6769
Пугач палеарктичний, або пугач звичайний (Bubo bubo)
Ряд: Совоподібні (Strigiformes)
Родина: Совові (Strigidae)
Відмінні ознаки:
Пугач має типовий «совиний вигляд» - латинська назва птаха перекладається буквально як «сова сов». Як і в інших хижих, у сов гачкоподібно загнутий дзьоб та гострі кігті на ногах. Для оперення характерні тонкі поперечні брижі на череві і чорні широкі поздовжні строкатки на грудях і шиї. На голові добре виражені пучки пір'я – «вушка». «Обличчя» пугача – плоский диск, значну частину якого займають виразні очі. Велика зіниця, яскраво-жовтогаряча рогівка роблять їх воістину гіпнотичними. Не менш виразна й ще одна особливість пугача (властива і багатьом іншим совам), вміння крутити головою навколо шиї, причому пугач без особливих труднощів повертає голову навколо вертикальної осі на 270 градусів. Розміри самців від 50 см (дрібні пустельні підвиди) до 65 см, самки більші: 60-75 см. Розмах крил - від 150 до 190 см (також залежно від підвиду), при середній довжині крила 41-52 см. Вага самців - 2,4 - 2,8 кг, самки більші: 2,5 - 4,2 кг.
Розповсюдження та місця проживання:
Область поширення – Центральна та Східна Європа, Піренеї, Скандинавія, Північна Азія (крім Камчатки) та навіть Північна Африка. Заселяє різноманітні ландшафти від темних тайгових лісів до гір та напівпустель.
Харчування:
Хижак. Основний корм - птахи, ссавці дрібних та середніх розмірів (переважають птиці, гризуні та їжаки). Зрідка полює на рибу та інших дрібних хребетних (змії, ящірки тощо).
Спосіб життя:
Активний у сутінках і вночі. Як й інші типові сови, пугачі мають бінокулярний зір. У них також добре розвинений слух. Пір'я у сов дуже м'яке, тому літають вони безшумно. Токування відбувається наприкінці зими. Веде осіле самітницьке життя, охороняє територію. Голос у пугача потужний, звуки він видає гучні та оглушливі. Тихої безвітряної вночі голос пугача можна чути на відстані в 4 км. Часто на вигуки або регіт пугача відповідають виттям навіть вовки.
Особливості розвитку:
Гніздиться по глухих ярах, берегових обривах, скельних виходах, рідше у лісах та на болотах. Яйця відкладає наприкінці лютого – на початку березня. Гнізда влаштовує на глухих ділянках лісів, байраків чи скельних виходів, на землі у нішах, на виступах чи під коріннями дерев та чагарників. Гніздо — проста, витоптана самкою ямка, без підстилки, зазвичай на землі (рідко займаються покинуті гнізда інших птахів). У гірських районах гніздиться в ущелинах скель. У кладці 2-5 (частіше 3) яйця. Насиджує самка 33-35 діб. Пташенята у першому пуховому вбранні мають біле забарвлення. Пташенята виходять з гнізд вже у травні, літати починають лише у другій половині червня. Добре здатними до польоту молоді пугачі стають у віці трохи більше трьох місяців. Серед молодих птахів відзначається велика смертність: пташенят у виводку зазвичай менше, ніж яєць у кладці. Птахи стають статевозрілими у віці 2-3 років. У природі живуть пугачі до 20 і більше років, у зоопарках часто доживають до 30-40.
Природоохоронний статус та стан природної популяції:
Охороняється пугач у багатьох країнах Європи. Занесений до червоної книги України. Вид містить в собі велику кількість підвидів. На території України найчастіше (з двох підвидів) зустрічається номінальний підвид пугача (Bubo bubo bubo). В Україні охороняється на гніздуванні у Карпатському та Поліському заповідниках. Для збереження виду необхідно посилити контроль за незаконним відстрілом у мисливський сезон.
Найближчі родичі:
Інші представники роду Bubo, наприклад, віргінський пугач (Bubo virginianus) і рибний пугач (Bubo blakistoni), що знаходиться під загрозою зникнення, так само мігруюча на території України - біла сова (Bubo scandiacus).
Це цікаво:
М'якість контурного оперення крил, строкатість пір'я роблять політ птиці безшумним. Надзвичайно гострий зір, майстерність польоту, чутливий слух дозволяють пугачу в достатку знаходити собі їжі, основу якої складають мишоподібні гризуни. Але полювати пугач може і на великих ссавців — від зайців, до лисиць і молодих самок козулі (сарни). Значне місце в раціоні пугача посідають і пернаті - від дрібних горобиних, до великих птахів родини курячих (глухарі, тетеруки), і навіть хижих птахів (сапсани, тетерев'ятники).
В Іспанії з пугачем полюють на лисиць і зайців, і навіть щурів. Щоправда, джерела замовчують, коли саме відбувається таке полювання, якщо вдень, то тоді все зрозуміло, а якщо вночі - хто знає, чи не шахраює пугач, може частину здобичі він не приносить господареві?
Пугач і людина.
Хоча нічні хижі птахи (до яких належать сови, сичі та пугачі) і не перебувають у близькій спорідненості з денними хижаками (орлами, соколами та грифами), проте в культурах багатьох народів вони є невід'ємним знаком верховної влади, символом вічності та переродження душі. Сірі сови та орли, стерв'ятники та пугачі, протягом багатьох століть були і помічниками людини на полюванні, і оберегами його будинку та «адвокатами» перед силами потойбічного світу. В історії відносин людини з нічними хижими птахами є цікава деталь – роль, яка приписується цим птахам, трактується неоднозначно. Зазвичай усі вони вважаються скоріше негативними персонажами через нічний спосіб життя та їх голос, який сприймається людиною як неспокійний. Багато древніх повір'їв, пов'язаних із совами, збереглися буквально до останніх днів. Так було в Середній Азії та Казахстані ще недавно існувала віра у чудодійну силу сов. Цінувалися, наприклад, пір'я з грудей і живота пугача, як дорогий талісман, що охороняє дітей і худобу від поганого ока. Пазурі пугача ніби оберігали від лихоманки, позбавляли безпліддя. У місцевостях, де поширені ці забобони, за совами полювали. Іноді цих птахів відловлювали і утримували, щоб у міру потреби вищипувати пір'я у живого птаха або збирати їх у період линьки. Ще наприкінці 20-х років ХХ століття одяг дітей в Узбекистані нерідко був прикрашений пучками пір'я пугача.