Рівненський зоопарк

Лев

• 

Деталі

Батьківська категорія: Статті

Категорія: Хижі ссавці

Створено: П'ятниця, 19 червня 2015, 14:27

Опубліковано: П'ятниця, 19 червня 2015, 14:27

Перегляди: 58695

Panthera leo

Ряд Хижі

Родина Котячі

Вид хижих ссавців, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera) , що належить до підродини великих кішок (Pantherinae) у складі родини котячих (Felidae) . Є другою за величиною після тигра кішкою – вага крупних самців може досягати 250 кг.
Історичний ареал лева був значно ширший сучасного – ще у ранньому середньовіччі лев зустрічався на всій території Африки, окрім пустель і тропічних лісів, також його можна було побачити на Близькому Сході, Ірані і навіть у південній Європі. У Північній і Північно-Західній Індії лев був звичним хижаком. Однак переслідування з боку людини і знищення середовища існування призвели до того, що в Африці лев зберігся лише на південь від Сахари, його ареал у даний час розірваний. В Азії невелика популяція існує у Гирському лісі (в Індійському штаті Гуджарат).

Panthera leo

Ряд Хижі

Родина Котячі

Вид хижих ссавців, один з чотирьох представників роду пантера (Panthera) , що належить до підродини великих кішок (Pantherinae) у складі родини котячих (Felidae) . Є другою за величиною після тигра кішкою – вага крупних самців може досягати 250 кг.
Історичний ареал лева був значно ширший сучасного – ще у ранньому середньовіччі лев зустрічався на всій території Африки, окрім пустель і тропічних лісів, також його можна було побачити на Близькому Сході, Ірані і навіть у південній Європі. У Північній і Північно-Західній Індії лев був звичним хижаком. Однак переслідування з боку людини і знищення середовища існування призвели до того, що в Африці лев зберігся лише на південь від Сахари, його ареал у даний час розірваний. В Азії невелика популяція існує у Гирському лісі (в Індійському штаті Гуджарат).

Зовнішність лева надзвичайно характерна. Це один з небагатьох хижаків з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Самці не лише значно крупніші за самок, але і мають гриву, котра у деяких підвидів досягає значного розвитку і вкриває плечі, частину спини і грудей. Забарвлення лева жовто-сіре різних відтінків, грива найчастіше того ж кольору, що і шкура, але буває темною, навіть чорною. Підвиди лева визначаються у значній мірі за кольором гриви.

Сучасними вважаються 8 підвидів лева:

Panthera leo persica – азійський, перський або індійський лев. Раніше був поширений по всій Туреччині, Південно-Західній Азії, Пакистану, Індії і Бангладеш. Денний спосіб життя і великі прайди зробили азійського лева зручною мішенню для браконьєрів. Зберігся хижак лише у Гирському лісі в Індії. Чисельність популяції становить близько 300 особин.

Panthera leo leo – берберійський лев, вимерлий у дикій природі внаслідок надмірного полювання, хоча окремі особини, ймовірно, вижили у неволі. Один з найкрупніших підвидів – у самців довжина тіла досягала 3-3,3 м, а маса – більш як 200 кг. Берберійські леви були поширені на території від Марокко до Єгипту. Останній дикий берберійський лев був убитий у Марокко у 1922 році.

Panthera leo senegalensis — сенегальський або західноафриканський лев. Поширений у Західній Африці, від Сенегалу до Нігерії.

Panthera leo azandica —північноконголезький лев. Поширений у північно-східній частині Демократичної Республіки Конго.

Panthera leo nubica – східноафриканський або масайський лев. Ареал охоплює Східну Африку, від Ефіопії і Кенії до Танзанії і Мозамбіку.

Panthera leo bleyenberghi – південно-західний африканський або катангський лев. Поширений у Південно-Західній Африці – Намібії, Ботсвані, Анголі, Заїрі, Замбії і Зімбабве.

Panthera leo krugeri – південно-східний африканський або трансваальський лев. Область поширення – Трансваальський регіон Південноафриканської республіки, включно з національним парком Крюгер.

Panthera leo melanochaita – капський лев. Є вимерлим у дикій природі підвидом. Зник у 1860-ті роки. За результатами досліджень мітохондріальної ДНК його іноді не виділяють в окремий підвид. Вважається, що капський лев є частиною південної популяції трансваальського лева.

Гібриди

Леви здатні паруватися з тиграми, при цьому виникають гібриди – лигри і тигролеви. При схрещуванні лева з леопардом виникають леопони, гібрид лева та ягуара називається ягулев. Марозі (плямистий лев), за однією з гіпотез – леопон природного походження. Конголезький плямистий лев є потрійним міжвидовим гібридом, отриманим при схрещуванні лева, ягуара і леопарда. Раніше гібриди часто розводились у зоопарках; зараз ця діяльність не заохочується у зв’язку з особливою увагою до збереження видів і підвидів лева.
Лигр – гібрид між левом і тигрицею. Оскільки ген, що відповідає за ріст, передається лише від батька, лигри за розмірами завжди перевершують своїх батьків. Вони мають фізичні характеристики, що передаються від обох батьків (плями і смуги на піщаному забарвленні тіла). Самці лигра завжди стерильні, в той час як самки, у більшості випадків, плодючі. Лише у половини лигрів виростає справжня лев’яча грива. Довжина тіла – 3-3,7 м, маса – 360-450 кг або більше. Тигролев – гібрид тигра і левиці.

Білі леви.

Білий лев не є окремим підвидом. Це специфічний поліморфізм з генетичним захворюванням – леуцизмом, що викликає більш світле забарвлення шерсті, ніж у звичайних левів. Такий прояв по суті протилежний до меланізму, з котрим пов’язана поява чорних пантер. Однак білі леви не є альбіносами – у них нормальна пігментація очей і шкіри. Білі трансваальські леви іноді зустрічаються у національному парку Крюгер і суміжному з ним резерваті Тімбаваті у східній частині ПАР. Однак найчастіше цей підвид можна зустріти у неволі, де їх спеціально розводять. Незвичне кремове забарвлення шерсті зумовлене рецесивним геном.
Підтвердження існування білих левів з’явились лише наприкінці ХХ століття. Протягом сотень років вони вважались плодом легенд Південної Африки. Спостереження вперше були опубліковані у 1900-х роках, після цього випадки зустрічей з білими левами відзначалися зрідка. Лише у 1975 році були виявлені білі левенята у заповіднику Тімбаваті.

Біологія і поведінка.

Більшу частину доби, близько 20 годин леви відпочивають. Хоча вони можуть полювати у будь-який час доби, найбільша активність настає після заходу сонця. З настанням темряви і перед світанком левиці полюють найчастіше. У середньому за день вони витрачають дві години на ходу і 50 хвилин на їжу.

Соціальна організація.

Леви – хижаки, що мають два типи соціальної організації. Найчастіше вони проживають у групах, котрі звуться прайдами. Прайд зазвичай складається з п’яти або шести споріднених між собою самок, їх дитинчат обох статей і одного або двох самців (такий правд називається коаліцією), котрі спаровуються з дорослими самками. Кількість дорослих левів у коаліції, як правило, два, проте їх кількість може зрости і до чотирьох, а потім знову зменшитись. Після досягнення статевої зрілості молоді самці покидають прайд.
Інший тип соціальної організації – так звані мандруючі леви, поодинці або (рідше) парами кочуючи у межах ареалу. Найчастіше мандрівними левами стають самці, вигнані з прайду у котрому народились. Через це проходить більшість молодих самців, а деякі з них все життя залишаються одинаками. Леви можуть змінювати спосіб життя: кочівники можуть утворити свій прайд або вступити у вже існуючий, а живучі у групі вийти з неї. Одинокій самці важче приєднатися до іншої групи, оскільки левиці у прайді завжди мають родинні зв’язки і як правило виганяють чужинців.
Ділянка, котру займає група левів, називається «територією прайда». Самці зазвичай тримаються на його периферії і охороняють територію. Полюванням займаються переважно левиці – вони менші за розмірами, швидші і гнучкіші, ніж леви. Самцям полювати важче через гриву, котра призводить до перегріву при фізичних навантаженнях. Під час полювання самки діють скоординовано – це допомагає їм успішніше нападати на жертву. Однак, якщо поблизу від місця полювання знаходиться самець, він завжди домінує при поділі здобичі. Він охочіше ділиться їжею з левенятами, ніж з левицями, а у випадку самостійно убитої здобичі – їсть її сам. Дрібна здобич з’їдається на місці самими мисливцями, більш крупна відтягується на територію прайду, де доступ до неї одержують решта членів сім’ї. На місці леви часто виявляють агресію один до одного і намагаються з’їсти якомога більше.
Причини соціальної організації у левиць, найбільш досконалої серед родини котячих, залишаються предметом чисельних дискусій. Найбільш очевидною з них видається збільшення продуктивності полювання, однак при цьому об’єм калорій на кожну особину, з урахуванням тих хто не брав участі у полюванні, зменшується. З іншого боку, така організація дозволяє окремим членам прайду тривалий час займатися доглядом за потомством, не беручи участі у добуванні їжі. На полюванні кожен член сім’ї виконує певну роль, більш або менш постійну. Одним з ключових факторів виживання прайду є здоров’я здобувачів – тому їм першим надається право доступу до їжі. Іншими факторами, що сприяють соціальній організації, можуть бути кін-відбір (відбір, завдяки якому споріднені особини мають пріоритет при розподілі здобичі), організований захист нащадків, охорона території і страхування на випадок травми або голоду.
І самці і самки охороняють територію прайду від чужинців. Однак цей обов’язок у прайді розподілений нерівномірно: одні леви постійно відганяють зайд, інші переважно тримаються осторонь, надаючи таке право іншим. Леви, що лишаються осторонь, можуть виконувати іншу важливу для сім’ї роль. У спекотні дні прайд може відходити у тінь, залишаючи одного або декількох самців стерегти кордони.

Полювання і живлення.

Незважаючи на те, що у левиць надзвичайно гострі зуби, здобич у більшості випадків убивається задушенням.
Леви – сильні тварини, полюють у скоординованих групах і переслідують обрану жертву. Однак вони менш витривалі ніж, наприклад, гієни: серце останніх становить 1% від усієї маси тіла, в той час як у левів від 0,45% (у самців) до 0,57% (у самок). Таким чином, леви можуть швидко бігати лише на короткі дистанції і під час атаки повинні знаходитись поблизу здобичі. Вони використовують фактори, що допомагають цього досягнути, зокрема полюють вночі. Леви підкрадаються до стада копитних, доки відстань не скоротиться до 30 м або менше. У більшості випадків декілька левиць оточують його з різних боків. Як тільки стадо опиняється в оточенні, вони кидаються на найближчу тварину. Відбувається швидка і потужна атака. Хижаки намагаються спіймати жертву швидким стрибком. Тварина, як правило, гине від странгуляції або удушення. Дрібні тварини можуть бути убиті ударом лапи.
Головна здобич лева – крупні ссавці, такі як гну, зебри, буйволи і бородавочники в Африці, а в Індії лев полює на нільгау, диких кабанів і деякі види оленів. Полювання на інших тварин залежить від їх наявності. В основному , це копитні з масою тіла від 50 до 300 кг, наприклад, куду, конгоні, сарно- і оленебики. Іноді леви можуть споживати відносно дрібних тварин, таких як газель Томпсона або спрінгбок. У зв’язку з тим, що леви полюють групами, вони здатні вбити багатьох крупних ссавців, проте у більшості випадків уникають атак на дорослих жирафів остерігаючись травм. Також можуть убивати і інших хижаків, наприклад, леопардів, гепардів, гієнових собак, а також їсти тварин, померлих від хвороб або убитих іншими хижаками. Лев здатний з’їсти до 30 кг м’яса за 1 раз; він відпочиває кілька годин перед наступним споживанням їжі, якщо за один раз здобич не була з’їдена. Дорослій самці потрібно у середньому 5 кг м’яса на день, а самцеві – близько 7.
Молоді леви спостерігають за полюванням дорослих, проте самі починають брати участь у віці одного року. Повноцінно полювати вони здатні лише з двохлітнього віку.

Розмноження і життєвий цикл.

Більшість левиць здатні до відтворення з чотирьох років. Самці починають парування з моменту настання проеструсу у самок. Левиця може паруватись одразу з кількома самцями, якщо у неї настає овуляція. Вони здатні паруватися від 20 до 40 разів за день і в цей період, як правило, відмовляються від їжі. Леви надзвичайно добре розмножуються у неволі.
Середня тривалість вагітності становить 110 днів, після чого левиця народжує від одного до чотирьох дитинчат в усамітненому місці, окремо від решти членів прайду. Вона часто полює сама, знаходячись неподалік від того місця, де сховане потомство. Левенята народжуються сліпими і зовсім безпомічними, їхні очі відкриваються приблизно через тиждень після народження. Маса тіла новонароджених – 1,2-2,1 кг, вони починають повзати через день або два, а ходити на третьому тижні життя. Самка переносить дитинчат на нове місце декілька разів на місяць; ця процедура здійснюється для запобігання накопичення запаху у лігві, що здатен привернути хижаків.
Зазвичай самиця приєднується до свого прайду тоді, коли її дитинчата досягають 6-8-тижневого віку. Іноді вона може повернутися до прайду раніше, особливо якщо пологи відбулись одночасно з іншими левицями. Самки у прайді часто намагаються сумістити репродуктивний цикл так, щоб дитинчата народились приблизно одночасно – для спільного виховання і годівлі молодняку. У такому випадку левенята виростають практично одночасно, споживають однакову кількість їжі і їх шанси на виживання значно зростають.
Крім небезпеки померти з голоду, загрозу для молодих особин становлять інші хижаки – гієни, шакали, леопарди, орли і змії. Навіть буйволи, зачувши запах левенят, біжать до місця їхнього сховку і намагаються розтоптати їх, доки левиця йде на полювання. Якщо головного самця у прайді витісняє інший, то він убиває дитинчат переможеного. Загалом близько 80% левів гине у віці до двох років.
Коли левенята знайомляться з рештою членів прайду, вони відчувають страх при зіткненні з кимось, окрім матері. Однак скоро вони починають гратися один з другим і з дорослими левами. Самки більш терплячі до власних левенят, ніж до чужих. Самці можуть по різному ставитись до левенят: іноді можуть гратись з ними, а іноді відганяють від себе.
Лактація триває 6-7 місяців. Самці досягають статевої зрілості у 3 роки, а у віці 4-5 років здатні витісняти інших самців з будь-якого прайду. У 10-15 років леви стають слабкими, хоча найчастіше не доживають до цього віку, гинучи при захисті прайду. Самцям, як правило, не вдається повторно захопити прайд.
Всупереч поширеній думці, не лише самці можуть бути вигнані з прайду. Коли останній стає занадто великим, наступне покоління молодих самок може бути змушеним залишити їх власну територію. Крім того, при новому леві всі нестатевозрілі особини часто виганяються з прайду. Життя самок-кочівниць надзвичайно суворе. Їм рідко вдається виростити дитинчат без підтримки прайду.

Природні вороги, хвороби і паразити.

Завдяки своїм розмірам і силі, дорослий лев практично не має природних ворогів. Однак леви можуть стати жертвою інших левів, гинучи у бійках; частка таких випадків відносно загальної смертності виду достатньо велика. Леви часто завдають один одному значних травм, коли члени різних прайдів стикаються між собою або у випадку бійки самців одного прайду. Дорослі особини, що страждають від хвороб або травм, а також левенята, можуть стати здобиччю інших хижаків – гієн, леопардів, або бути розтоптаними буйволами або слонами. Описані також випадки загибелі левів під час полювання.
Лев досить сильно страждає від паразитів. Різні види кліщів вражають ділянки з тонкою шкірою, куди тварина не може дістати зубами або лапою – вуха, шию, пахову область. Поширена серед левів і зараженість гельмінтами, зокрема, кількома видами стрічкових червів з роду Taenia, що потрапляють у кишківник. Зараження відбувається через м'ясо. У 1962 році у кратері Нгоронгоро леви були покусані осінньою жигалкою (Stomoxys calcitrans) . Багато їх загинуло або мігрувало в іншу місцевість, чисельність популяції у даному регіоні скоротилась з 70 до 15 тварин.
У неволі леви можуть заражатись вірусом чумки собак (передається через домашніх собак), котячим вірусом імунодефіциту і котячим інфекційним перитонітом. Спалах захворювання у 1994 році у Серенгеті призвела особин до неврологічних симптомів, таких як судоми. Під час спалаху декілька левів загинули від енцефаліту і пневмонії. Вірусом імунодефіциту кішок, котрий аналогічний ВІЛ, хворіють в основному леви з Азії і Намібії.

Спілкування.

Під час відпочинку спілкування левів відбувається через різні виразні рухи. Найпоширенішими тактильними рухами є тертя головою і облизування партнера, що може порівнюватись з доглядом у приматів. Коли леви труться носом об голову, шию або обличчя іншого лева, це є знаком привітання. Такий знак використовується при поверненні тварини до своїх родичів. Самці, як правило, труться об інших самців, в той час як дитинчата труться об матерів.
Облизування іншої особини часто відбувається разом з тертям. Це взаємний жест, спрямований на отримання задоволення. У більшості випадків леви облизують голову і шию.
Існує багато виразів обличчя і поз, котрі використовуються левами у якості візуальних жестів. Вони здатні видавати звуки, відмінні за силою і висотою. Леви можуть гарчати, муркати, шипіти, кашляти, гавкати і ревіти. Ревіння відбувається у характерній манері, починаючи з декількох глибоких звуків і закінчуючи сильними. Зазвичай леви ревуть ночами; звук чутно на відстані до 8 км. Він використовується у якості сигналу для інших тварин.

Стосунки з іншими хижаками.

У місцях, де леви і плямисті гієни є симпатричними видами, між ними існує пряма конкуренція. У ряді випадків раціон цих двох видів співпадає на 68%. Як правило, леви ігнорують гієн, за винятком випадків агресії з боку останніх. Плямисті гієни зазвичай самі звертають увагу на присутність левів і споживання ними їжі. У кратері Нгоронгоро леви легко відбирають здобич у гієн і в основному харчуються лише нею. Леви дуже добре розпізнають сигнали, котрими гієни розпочинають споживання їжі. При зіткненні з левами гієни відходять від здобичі на відстань 30-100 м і терпляче чекають коли ті підуть. Зрідка вони можуть їсти разом з левами. Обидва види можуть агресивно ставитись один до одного навіть за відсутності жертви. Леви здатні атакувати гієн без будь-яких причин; у національному парку Етоша 71% гієн гине внаслідок нападів левів. У неволі гієни, котрі ніколи не бачили левів, байдуже ставляться до них, однак зі страхом реагують на їхній запах.
Леви домінують над більш дрібними кішками – гепардами і леопардами – у місцях симпатії цих видів. У 90% випадків загибель дитинчат гепардів відбувається внаслідок нападу левів. Останні досить часто відбирають здобич у гепардів і живляться нею. Гепарди намагаються уникати конкуренції на полюванні з левами, а дитинчат ховають під низькими чагарниками. Леопарди для запобігання атаки левів полюють на більш дрібну здобич і ховають кошенят на деревах. Тим не менш, така тактика не завжди успішна, оскільки левиці вміють лазити по деревам. На гієноподібних собак (Lycaon pictus) леви іноді полюють цілеспрямовано, у деяких випадках жертвами стають навіть дорослі особини.
Єдиний хижак (крім людини), котрий може становити загрозу для лева – нільський крокодил (Crocodylus niloticus) . При зіткненні ці два види здатні завдати один другому важких травм. Леви здатні нападати на крокодилів, коли ті вилазять на суходіл, в той час як рептилії атакують левів, коли ті заходять у воду.

Утримання у неволі.

З XVIII століття леви є одними з найголовніших тварин у зоопарках. Більш як 1000 африканських і 100 азійських левів утримуються у зоопарках всього світу. Метою утримання є збереження виду, а також експозиція екзотичних тварин. У неволі леви можуть доживати до 20 років. Аполон – лев з зоопаку Гонолулу, помер у віці 22 роки у серпні 2007 року. Його дві сестри, що народились у 1986 році, досі живі. Програми розведення левів у зоопарках здійснюються таким чином, щоб уникнути схрещування двох різних підвидів.
Левів утримували і розводили у неволі ще у часи ассірійських царів, починаючи з 850 року до н.е. У Олександра Македонського були ручні особини з Північної Індії. В епоху Римської імперії леви брали участь у гладіаторських боях. Римська аристократія, зокрема, Луцій Корнелій Сулла, Гней Помпей Великий і Гай Юлій Цезар, здійснювали масові вбивства сотень особин. На Сході тварини були приручені індійськими князями. В Європі перші леви з’явились у ХIII столітті і належали королівським сім’ям. Велика кількість зоопарків з левами виникла на початку XVII століття, спершу вони з’явились в Італії і Франції, а потім і по всій Європі. В Англії леви утримувались у лондонському Тауері починаючи з XIII століття. Звіти XVII століття показують, що умови утримання були поганими. Зоопарк був відкритий для публіки у XVIII столітті. Вартість входу становила 3,5 пенса, котрі використовувались для утримання левів. Пізніше тварини були переселені королем Вільгельмом IV до Лондонського зоопарку, котрий був відкритий для відвідувачів 27 квітня 1822 року.
Крупні тварини, такі як слони і леви, у давні часи вважались символом влади і багатства. Вони приймали участь у боях між собою або з домашніми тваринами. Тогочасні звіринці демонстрували владу людини над природою. Бої поступово почали зникати у XVII столітті. Традиція утримання великих кішок як домашніх тварин збереглась до XIX.
Торгівля дикими тваринами процвітала поряд з іншою колоніальною торгівлею у XIX столітті. Леви були звичними тваринами на ринках і продавались по відносно невисокій ціні. Товар вважався безмежним тому безжально експлуатувався; велика кількість тварин гинула у дорозі. Мисливців на левів у XIX столітті видавали за героїв. Використовувався популярний маніхейський поділ тварин на «добрих» і «злих» для підсилення ефекту героїзму свого полювання. Це призвело до того, що великі кішки почали вважатися людоїдами, що являли собою «як страх природи, так і задоволення від її підкорення».

Матеріал підготував Трохимчук Андрій.

• < Попередня