БОРСУК ЗВИЧАЙНИЙ
Meles meles
Ряд Хижі
Родина Куницеві
Борсук (Meles meles) – єдиний вид у роді борсуків.
Зовнішній вигляд
Довжина тіла – 60-90 см, хвоста – 20-24 см; маса – до 24 кг, восени перед сплячкою – до 34 кг. Форма масивного тіла своєрідна, схожа на спрямований вперед клин, котрий різко звужується до кінця витягнутої тонкої морди. Шия коротка, майже непомітна. Ноги короткі, масивні, на землю опираються всією стопою. На пальцях – довгі тупі кігті, пристосовані до риття.
Шерсть груба. Забарвлення спини і боків – бурувато-сіре з сріблястим відтінком; низу тіла – чорнувата. На морді дві темні смуги, що тягнуться від носа до вух.
Поширення і підвиди
Населяє практично всю Європу (крім північних районів Скандинавського півострова, Фінляндії і Європейської частини Росії), Кавказ і Закавказзя, Крим, Малу і Середню Азію, Південний і Середній Сибір, південь Далекого Сходу, Східний Китай, Корейський півострів, Японію.
Підвиди: (Meles meles meles) Західна Європа, (Meles meles marianensis) Іспанія і Португалія, (Meles meles leptorynchus) Росія, (Meles meles leucurus) Китай, Тибет, (Meles meles anaguma) Японія.
Окремі дослідники виділяють вид – азійський борсук (Meles amurensis).
Спосіб життя і харчування
Живе, як правило, у змішаних і тайгових, рідше – у гірських лісах; на півдні ареалу зустрічається у степах і напівпустелях. Тримається сухих, добре дренованих ділянок, але поблизу (до 1 км) водойм або болотистих низин, де багатша кормова база.
Мешкає борсук у глибоких норах, котрі риє по схилах піщаних пагорбів, лісових ярів і балок. Тварини з покоління у покоління тримаються обраних місць; як показали спеціальні геохронологічні дослідження, деяким з борсучих містечок – декілька тисяч років. Поодинокі особини використовують прості нори, з одним входом і гніздовою камерою. Старі борсучі городища – це складні багатоярусні підземні споруди з декількома (до 40-50) вхідними і вентиляційними отворами і довгими (5-10 м) тунелями, що ведуть у 2-3 просторі, встелені сухою підстилкою гніздові камери, розміщені на глибині до 5 м. Гніздові камери часто розміщені під захистом водоносного шару, котрий запобігає просочуванню у них дощових і ґрунтових вод. Періодично нори чистяться борсуками, стара підстилка викидається назовні. Нерідко нори борсуків займають інші звірі: лисиці, єнотоподібні собаки.
Борсук веде нічний спосіб життя, хоча його можна зустріти і у світлу пору доби – вранці до 8, ввечері після 5-6 години.
Борсук всеїдний. Живиться він мишоподібними гризунами, жабами, ящірками, птахами і їх яйцями, комахами і їх личинками, молюсками, дощовими черв’яками, грибами, ягодами, горіхами і травою. Під час полювання борсук змушений обходити великі території, обшукуючи повалені дерева, обдираючи кору у пошуках черв’яків і комах. Іноді за одне полювання борсук здобуває 50-70 і більше жаб, сотні комах і дощових черв’яків. Однак за добу він з’їдає всього 0,5 кг їжі і лише на осінь сильно від’їдається і нагулює жир, котрий служить йому джерелом живлення протягом зимового сну.
Це єдиний представник куницевих, що впадає на зиму у сплячку. У північних районах борсук уже у жовтні-листопаді залягає у сплячку до березня-квітня; у південних районах, де зими м’які і нетривалі, він активний на протязі всього року.
Соціальна структура і розмноження
Борсуки належать до моногамів. Пари у них утворюються з осені, але парування і запліднення відбувається у різні строки, у зв’язку з чим змінюється тривалість вагітності, що має тривалу латентну стадію. Вагітність у самки може тривати від 271 дня (при літньому паруванні) до 450 днів (при зимовому). Дитинчата (2-6) народжуються: в Європі – у грудні-квітні, у Росії – у березні-квітні. Через декілька днів самки запліднюються знову. Дитинчата прозрівають на 35-42 день, а у 3-місячному віці вже харчуються самостійно. Восени, перед сплячкою, виводки розпадаються.
Молоді самки стають статевозрілими на другому році життя, самці – на третьому. Тривалість життя борсука – 10-12, у неволі – до 16 років.
Джерела
↑ Соколов В. Е. Пятиязычный словарь названий животных. Млекопитающие. Латинский, русский, английский, немецкий, французский. / под общей редакцией акад. В. Е. Соколова — М.: Рус. яз., 1984. — С. 99. — 10 000 экз.
↑ Позвоночные животные России: Барсук азиатский
Матеріал підготував завідувач сектору хижих тварин Трохимчук Андрій.
Борсук звичайний
